"Ось наша висоточка, там далі пам'ятник героям, які обороняли цю висотку проти німецьких загарбників.
А тепер ми вже обороняємо її проти російських загарбників. Нічого, все буде нормально", – це відео нацгвардієць Вадим Наумов зняв 1 вересня 2014-го, передає ТАК з посиланням на 5 канал.
За кілька годин до загибелі. На ньому він разом із побратимами тримає висоту поблизу Іловайська.
"Такий веселий, позитивний, доброзичливий, добрий.
Він був дуже хорошим другом, надійним другом і підтримкою… Він мені нічого не розказував. Він прийняв рішення сам", – згадує мати Інна Наумова.
Бабуся їй вторить: "Перші слова які були Вадима, це "бабуся, Україна гине, треба відстояти Україну".
Вадиму Наумову було лише 22. З них 13 років – він прожив у Росії. Цікавився військовою історією, багато читав та понад усе – любив музику.
В рідному Козятині на Вінниччині ще підлітком зорганізував рок-гурт "Арос", у якому грав на гітарі.
Далі – призов до армії, до президентського полку. Втім, сам Вадим просився служити у спецпризначенні, так потрапив до підрозділу "Барс".
І з початком АТО сам попросився на передову. Лише після другого рапорту потрапив до Слов'янська.
"Він українцем був на генетичному рівні, не дивлячись на те, що половина крові все ж таки була російська.
Навіть з дитинства, от його ніхто не вчив, а він завжди казав "я козак", – розповідає мати.
Друга ротація. Його підрозділ потрапляє до Іловайського оточення. Вадим був на посту, коли ворог підійшов підступно – на автобусах з білими прапорами та табличкою "діти".
Він встиг попередити командира про атаку, чим врятував життя побратимів. "Сказали, що він перебігав з місця на місце.
Це означає, що він імітував велику кількість людей – вистрілив з одного місця, потім з іншого.
Територія після бою була зайнята сепаратистами, вони не могли одразу підійти", – каже Ірина Наумова.
Відтоді Вадима шукали майже три місяці, ані серед живих, ані серед загиблих він не значився. Знайшовся у моргу окупованого Донецька з вогнепальним пораненням у ногу.
За висновками медиків, боєць стік кров'ю. Рідня помітила – Вадим зовні був дуже схожим на свого прадіда, який воював у Другу світову.
Тепер їхні медалі за мужність лежать в одній коробці.
Мати Вадима живе пам'яттю про сина – разом із матерями інших загиблих бійців зробили на Вінниччині Алею слави, пишуть книжки про загиблих на війні земляків.
"Я не можу його обняти, я не можу йому розповісти, як я його люблю, як я сумую. Він – постійно зі мною... от постійно.. думка тільки про нього".
Обпалили, мабуть, щоб собаки з’їли, – очевидці розповіли про подробиці жахливої знахідки у Смілі (відео)
Називали шкварком та одноруким: драматична історія хороброго тернополянина (ВІДЕО)
Сеть "взорвал" ДНРовский показ мод
