Оса. Командир, який міг бути генералом (ФОТО, ВІДЕО)

У пам'ять про легендарного Осу - Володимира Цірика - командира 9 роти 93 бригади

"Ми познайомились в Пісках. Виходить хлопець в підкатаних шортах, в тапках, на голому торсі в розвалочку. Я думаю, офігеть, от це тут ходять бійці. Він протяг руку, каже: “Добрий день, командир 9-ї роти “Оса”. Для багатьох, хто знає Вову, ці тапки, якась там кофта адідас – норма, ніхто не звертав уваги. Ми разом зустрічали Новий рік і Різдво, я була у нього вдома на Закарпатті. Ми дуже тісно спілкувались. Більшість емоцій які я мала добрі на війні, то це було пов’язано з ним, з його ротою”, – розповіла Gazeta.ua волонтер “Армії SOS” Аліна Михайлова.

18.07.16
03:40

Прокурена кімната, я сиджу в кріслі, навколо хлопці з 9 роти (версія 1.0), грає тихенько музика, всі розмовляють.
Зі спини мене обіймає Оса, добрим і ніжним поглядом, посміхаючись куточком губ ставить питання : "Ти прийдеш на мої поховання?".
Отримує удар в плече і моє збентежене : "що за брєд ти говориш?".
"Я завтра загину. Не залишай маму. Приїдь."
Я просинаюсь.

18.07.16
12:30

Ми говоримо. Останній раз. Ти обіцяєш ввечері набрати.
Ти обіцяєш "до вечора)".
Я прошу бути обережним, бо снився поганий сон.
На це ти тоді сказав - "Ти переживала через мене?)", зв'язок обірвався і я нічого не відповіла.

18.07.16
20:03. 
Дзвінок.
"Оса загинув."
Два слова.
Десять букв.
Точка.
_____________________________________________

Вовина війна почалася з Пісок 2015 року. Після академії сухопутних військ, з завчасним випуском.
Буквально через декілька днів, як 9 рота зайшла на позиції - ворог навпроти вже охрестив їх "шаленими гуцулами".
Він вів свою війну, якусь власну, з власною тактикою, власним баченням, "новим" баченням і "непохитністю". Головним для нього завжди було зберегти життя особового складу. Повернути живими матерям, дружинам, діткам їх синів, чоловіків, тат.
За всю ротацію 9 роти в Пісках (а це майже рік), де велися запеклі бої ледве не щодня, він втратив двох бійців.
Маючи за спиною десятки успішних "вилазок", з яких він повертався зі зброєю ворога; розбитих позицій русні; закріплених нових власних позицій.

В свої 23 роки для багатьох зміг стати прикладом "якісного" офіцера.
А ми його кликали - "наш генерал Оса". Бо дійсно така людина - вона мала всі "данні" для того, шоб стати елітою нашої армії. Стати рушійною силою до змін в совковій армійській системі.
Часом здавалося, що народжений він був саме для цього.

"Шалаш - Осі.
По нам обстріл.
Мені по@уй - я відкриваю вогонь. Кінець зв'язку" - і так було завжди... За цю сміливість, "непрогибність", рішучість - його поважала велика кількість військових, навіть ті, хто ніколи б собі не зміг такого дозволити.
А на інших позиціях часто говорили - "Особисто Осу ми не знаємо, але багато про нього чули. По радєйкє завжди йому плюсуємо".

Смерть Вову знайшла на нових позиціях в відносно спокійному Кримському.
Це мав бути його крайній "вихід" за декілька днів до відпустки, на яку він ледве погодився, бо страх як не любив покидати свою роту.
А вихід став останнім. Отримав уламкове поранення, яке, можливо, могло бути сумісним життям, проте не стало - по дорозі в лікарню він сказав "я втрачаю світло", посміхнувся востаннє, (якби міг, я впевнена, засміявся б своїм неймовірно дурнуватим сміхом) і пішов від нас назавжди.

Ти змінив багатьох людей.
Ти зміг перевернути бачення багатьох про "кадрового офіцера".
Ти став людиною, бути поряд з яким, в роту якого прагнули потрапити багато бійців.

Ти був найкращим, що сталося зі мною в цю кляту війну.
За честь знати таку людину як ти.
За честь стати тобі цімбором, фатьовом, мацурям і безліччю інших слів, в які ми вкладали значно більший зміст.

Оса, ти просив запам'ятати одне. Що ти завжди поряд.
Сьогодні тебе нема поряд ось вже як рік. 365 днів, з яких жодного не було без думки про тебе.

Ти казав, що для мене ти в будь-який час, будь-де, "на прийомі".

Вова.

Джерело: zakarpattya.net.ua